У японському селі навчають туристів розділяти відходи на 45(!) категорій.

Жителі села Камікацу змогли звести відходи до нуля. 80% вмісту баків використовується знову, решта переробляється на енергію. Для порівняння, загалом в країні співвідношення зворотне. Щоб зрозуміти, як це можливо, до Камікацу потягнулися екоактивісти з різних країн. І тоді створили спеціальну програму для туристів як альтернативу звичайним подорожам. Вона отримала назву INOW, що на місцевому діалекті означає «Ходімо додому».

 

Протягом двох тижнів учасники INOW живуть як члени громади, суворо дотримуючись місцевих правил, головне з яких – безвідходний спосіб життя.

 

Гостям видають пам’ятки на 27 аркушах, де детально розписано, що робити з тими чи іншими відходами. Також для кожного учасника складається індивідуальний план заходів – від збору чаю до роботи в майстернях із фарбування тканин – залежно від інтересів. А ще всі обов’язково відпрацьовують кілька змін у центрі сортування та безвідходному кафе.

В Камікацу немає сміттєвозів та контейнерів біля будинків. Органіку жителі компостують самостійно, а решту приносять до центру переробки та розкладають по 45 ємностях. Над кожною висить табличка з інформацією про те, у що буде перероблено її вміст. Скло сортують за кольором, банки – за типом металу, а папір та картон – за якістю матеріалу. Пляшки приймають лише чистими та без етикеток. І навіть дитячі іграшки необхідно розібрати на найдрібніші деталі. Все ретельно промивається та висушується. За якістю сортування слідкують представники мерії, і якщо щось не так, відходи просто не приймають.

 

Непотрібні, але ще придатні для використання речі приносять у крамницю Куру-Куру. І будь-який мешканець може забрати їх безплатно. Там же жінки, переважно пенсіонерки, шиють зі старого одягу, прапорів і навіть рибальських дощовиків нові вбрання та сумки, які теж роздають просто так. Їжу в Камікацу воліють вирощувати та готувати самостійно та постійно винаходять нові способи мінімазації відходів.

 

..А нам потрібна ціла година часу, просто щоб розібратися, чи приймуть цю пляшку з таким маркуванням на переробку чи ні, а цей використаний пакет з-під молока – пластик або папір, його викидувати в загальне відро для сміття або все-таки спробувати віднести його в приймальний пункт… І більшість людей лишають задум сортування навіть не почавши. А уявіть собі, скільки часу мешканці японського села витрачали на початкових етапах такого роздільного збору. 

Ми не закликаємо вас присвятити все своє життя і вільний час роздільному збору споживаного сміття – це не раціонально, адже ми сортуємо заради життя в чистому світі, а не навпаки – живемо заради сортування.

Історія цих людей вкотре доводить – жити і взагалі не залишати по собі сміттєвий слід – можливо. Головне – почати, на перших кроках, можливо, для вас це вимагатиме значної кількості часу та зусиль, цей етап найскладніший, але й найкоротший; потім поділ сміття стане для вас звичною справою, як, наприклад, миття посуду або прибирання квартири, і буде приносити користь та гарний настрій Вам та Вашому оточенню. 

Залишити відповідь